Яловичина вагю

Яловичина вагю

Це найдорожча у світі порода японських корів. Вони мають нежирне м’ясо, яке виглядає наче мармуровим і вважається популярним делікатесом.

Спробувавши принаймні раз це неймовірно ніжне й запашне м’ясо, ви знову й знову уявлятимете, як воно тане в роті й залишає яскраво виражений пряний присмак, який не пропонує жодна інша м’ясна страва. Чому ж смак японської яловичини (а саме так перекладається «вагю») настільки відрізняється від іншого м’яса? Порівняно з іншими порадами великої рогатої худоби, наприклад ангуською, вагю мають велику й міцну статуру. Їхнє м’ясо має низький рівень холестерину й високу поживність. Цих тварин не годують штучними гормонами росту або профілактичними антибіотиками. За всю історію існування породи її дуже рідно схрещували з іншими, оскільки протягом багатьох століть вагю використовувалися головним чином як тяглова худоба. І це не дивно, адже канонами буддизму споживання м’яса було заборонене в Японії. Лише після відкриття Японії в 1868 році ця порода великої рогатої худоби зі значною м’язовою масою набула попиту, зокрема такі її види: японська чорна («куроге вагю»), японська шортгорн («танкаку вагю») і японська коричнева («акаге вагю»). Японська чорна – найбільш поширена порода.

М’ясо вагю могло б залишитися відомим як яловичина кобе, якщо б корів розводили, вирощували, відгодовували й забивали лише в японському регіоні Кобе. Проте лише 0,5% вагю, вирощених у Японії, насправді належать до яловичини кобе. Із середини 1990-х років велику рогату худобу вагю почали експортувати в США з науковою метою, і тепер у Сполучених Штатах та Канаді розводять великі стада вагю. До Європи експорт яловичини вагю, живих корів, ембріонів і сім’я був уперше дозволений у 2014 році. Саме тому наразі в Європі порівняно мало фермерських господарств вирощують корів вагю, проте ця тенденція напевно зміниться в майбутньому. Зокрема, у 2017 році в Німеччина близько 140 скотарів і фермерів об’єдналися в Асоціацію вагю.

Текст: Райнер Меєр